Литаври залунали над полями

Литаври залунали над полями, 

Де трави, наче марево пливли. 

 Нескорені, овіяні вітрами 
 Сади в селі, старенькому цвіли. 
У тім селі, де папороті квіти, 

Знайшов в дива закоханий юнак, 
У тім селі, де полюбляв крутити 
Чорт млину колесо - дивніший з розбишак. 
У тім селі, і горе - вже не горе. 
 Бо ж друг вам допоможе, захистить. 
 Там небо – вічність, рай, бо неозоре 
Там місяць дивним полум’ям горить
 Край цей ще є. Не казка, не билина! 
Пропахла пилом вічності трава. 
 Вертаюся туди немов дитина,
 І враз душа мов фенікс ожива
 Щось є у тому спокої і волі. 
Омріяна, священна і проста 
Шепоче правда: щастя там, де в полі, 
Над селищем степний орел літа 
 Там лине рідна, задушевна пісня, 
Розмова тепла, шепіт цвіркунів… 
Рука в руці, калинове намисто, 
Що хтось тобі на долю й щастя сплів.
 Оте добро не продавай за злата, 
За хаммер чи за дачу у Раю, 
Степи, проста, стара селянська хата 
Це все що душу збереже твою!